Поговоримо про булінг як явище, а також про те, як йому запобігти та протидіяти.

Булінг має системний характер та реалізується, зазвичай, у стабільному колективі. Традиційно цькування пов’язують саме зі школою. Усі різні, завжди можна знайти привід образити дитину, в середовищі однолітків така ситуація вірогідніша, бо однокласники краще за інших знають про «больові точки» один одного.

Не булінгу стало більше – змінюється наше ставлення до нього. Раніше булінг вважали нормою, і таким словом його ніхто не називав. Можливо, вчителі та адміністрація шкіл не завжди бачать чи хочуть бачити булінг, бо десь це вважають не питанням школи, десь вчителі самі стикалися з такими проблемами, коли були дітьми, а у більшості випадків не має знань, як діяти у такій ситуації.

Ми змінюємося як нація, еволюціонують наші цінності, й у цій системі булінг перестає бути нормою. Учні та їхні батьки все більше розуміють, що таке булінг і що деякі ситуації насправді не є нормою.

Страждати від булінгу може будь-хто, а особливо – ті діти, які менш впевнені у собі, які не відчувають підтримки родини або взагалі страждають від насильства вдома та думають, що є недостатньо хорошими. Тому надзвичайно важливо підготуватися до інклюзії у школі. І тут провідну роль мають відігравати вчитель, асистент учителя та їхня робота з батьками. Адже інколи джерело булінгу – батьки, які налаштовують дітей проти когось із однокласників. У випадку з дітьми з інвалідністю нерозуміння батьками принципів інклюзії може призвести до булінгу.

Так само й ініціатором булінгу може бути будь-хто, але особливо – діти, які вдома страждають від фізичного чи психологічного насильства, а потім або копіюють таку модель поведінки, або ж прагнуть відігратися на комусь у школі. Також у зоні ризику діти, які не відчувають меж та вважають, що їм усе дозволено.

Взагалі ж булінг починається з дрібниць: йшла дитина та навмисно скинула з парти товариша підручники, а вчитель та однокласники промовчали. Діти розуміють, що така поведінка у цьому середовищі прийнятна, та дозволяють собі рухатися далі: від психологічного до фізичного насильства, коли ми вже бачимо навіть не булінг, а каліцтво дітей у школах.

На сайті UNICEF ви знайдете детальний опис проявів булінгу, за яким можна визначити, чи не стала дитина жертвою цькування або чи не є вона сама ініціатором таких дій. Зверніть увагу, що все частіше дитина стикається з кібербулінгом, який не залишає її у спокої навіть удома та у вихідні. Тому корисно придивитися до такої інформації на сторінках дитини у соціальних мережах:

  • що вона пише;
  • які коментарі можна знайти під її постами;
  • на які групи підписана;
  • що лайкає та які коментарі залишає під постами однокласників.

Такий фоновий моніторинг може бути корисним, але бажано, щоб сторінка дитини у соцмережі взагалі була закрита від незнайомців. У такій ситуації важливо не втратити довіру дитини, зробити так, щоб у неї не склалося враження, що ви за нею стежите.

Тому важливо, щоб дитина завжди відчувала підтримку рідних та мала з ними довірливі відносини, інакше є ризик того, що батьки дізнаються про проблему лише тоді, коли ситуація стане критичною.

Булінг дуже часто зароджується у родині. Діти приходять до школи, вже маючи модель поведінки з родини, та взаємодіють з іншими дітьми. Тож булінг можуть спричинити різні ситуації: насильство вдома (навіть якщо дитина – свідок), відчуття безкарності, хибні цінності, закладені батьками, постійний стрес. Навіть для дорослих ситуація в країні - АТО та війна - стали непростим психологічним випробуванням, що вже говорити про дітей.

Чи можна зупинити булінг? Так, але для цього треба навчитися поважати та цінувати себе й інших. Зрозуміти, що оточуючі мають повне право не бути схожими на нас. Адже часто хто виступає у ролі нападника? Той, хто не має 100 % впевненості у собі, той, кому найбільше потрібна допомога. З практичної точки зору для покращення ситуації необхідні не лише зміни у законодавстві, але і багато роз’яснювальної роботи для всіх: учителів, дітей, навіть батьків та адміністрації шкіл. Це має бути цілісна система навчання, де кожен розуміє, як діяти, як не допустити кризової ситуації та як впоратися зі своїми емоціями. Дуже часто країни не лише запроваджують анти-булінгове навчання в школі, але й імплементують види навчання, спрямовані на розвиток емоційного інтелекту та софт-скілз.

На жаль, існують випадки, коли вчитель булить дітей або ж навпаки – діти булять учителя. Ми часто говоримо про жертв та агресорів, але забуваємо про спостерігачів. Без них у ініціатора не буде мотивації, адже йому необхідна аудиторія. Тому для припинення такої поведінки необхідно залучати і спостерігачів.

Не варто виключати роль школи – діти проводять там багато часу і бачать припустимі та неприпустимі моделі поведінки. Тому важливо, щоб школа мала позицію «у нас булінг неприпустимий», а не «у нас такого ніколи не було, то діти просто граються.

Зараз Міністерство освіти та науки створює онлайн-курс для вчителів, який дасть відповіді на запитання: як не допустити булінг та що робити, якщо він вже стався. Також йде робота над формуванням стандартів оцінювання шкіл, один з них – «Безпечна школа», у якому також приділяється увага превенції булінгу. Це лише початок шляху, адже для змін ментальності необхідні час та зусилля.

Може здаватися, що булінг – проблема суспільства агресивного, яке знаходиться в умовах виживання. Втім статистика розвинених країн свідчить про те, що і там ця проблема є дуже актуальною. Про це говорять і численні фільми та серіали, де тією чи іншою мірою торкаються цього питання – «Велика маленька брехня», «13 причин чому» тощо.

Ідеального світу не існує, але ми можемо покращити наш. Насамперед ми не можемо бути байдужими, а недопущення булінгу в школі має стати нормою. І до цього ми вже рухаємося. Вчителі, адміністрація шкіл, діти та їхні батьки повинні зрозуміти, що таке булінг, які він має стадії розвитку, як на нього реагувати та як допомогти дітям, що опинилися у складній ситуації. Завдяки цим діям нам поступово вдасться виростити покоління дітей, яких не цькували у школі. Це будуть уже інші люди.